Сила
ідентичності

Пам'яті творців кобзарської культури, які полягли за Україну

Кобзарство – унікальне явище української культури. Символ нескореності, моралі, волелюбності. Сучасні кобзарі продовжують традиції предків, стаючи хранителями української ідентичності, які передають мудрість попередніх поколінь – наступним.

Виникло кобзарство ще у XVI-XVIII столітті і поширилося на всі території, заселені українцями. Кобзарі – це мандрівні співці, що супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі чи лірі.

«У якийсь момент кобзарі стали своєрідною формою державності, бо певний час переховували, зберігали державу. І тепер ми робимо кобзарство спадщиною ЮНЕСКО, бо воно зникає, його знищують».

Наталія Кривда 

голова Наглядової ради Українського культурного фонду

Упродовж століть кобзарі зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, закликали до згуртованості та боротьби. У 1930-х радянський режим намагався знищити кобзарством.  Сьогодні українські кобзарі віддають життя на фронті у війні з його наступницею – росією…

Меморіал вшановує пам’ять людей, які мріяли розвивати унікальну кобзарську культуру, проте обрали шлях воїна і віддали життя у боротьбі з ворогом.

Це — Данило Мельник. 29-річний бандурист. Мав хист не лише до музики, а й до конструювання. Зумів удосконалити бронетранспортер на фронті. Пройшов бої в Іловайську. Повернувшись до цивільного життя опановував тремор, аби знову грати на улюбленій бандурі. Під час повномасштабної війни знову став на захист України. Віддав життя у боях під Бахмутом.

Під час повномасштабного вторгнення, як і на початку війни у 2014-му, Данило Мельник взяв з собою на війну бандуру, розуміючи її силу і символізм. У «Вовках да Вінчі» він неодноразово грав для побратимів.

улюблена пісня: Добрий вечір тобі, зелена діброво»

Це — Григорій Матяш. Йому було 26. Був вправним ковалем. Пішов у майстри у кобзарський цех. Взявся робити свою першу кобзу, а потім – ліру. Коли почалася російсько-українська війна, добровольцем пішов на фронт. Григорій загинув біля Пісків на Донеччині. Його ліру і кобзу взялися доробляти друзі.

В останню дорогу його проводжала «Хорея Козацька», яку Григорій дуже любив. Поховали воїна у вишиванці, яку пошила кохана. Це мало бути весільне вбрання…

Це – Ігор Суботяк. 47-річний бандурист. Він повернувся з Фінляндії, щоби стати на захист України під час повномасштабної війни. Бандуру мав зі собою на службі, грав побратимам. Мріяв зіграти на окопі після перемоги, а ще – запустити оселедця і музикувати на вулицях рідної країни. Життя Ігоря обірвала російська ракета у Покровську, де він допомагав рятувати людей.

Увесь шлях – від початку сусіднього села, через польову дорогу, до самого цвинтаря – був засипаний квітами. Грав оркестр, під час прощання хор співав пісню «У полі могила з вітром говорила». На гріб повісили прапори і поставили дві фотографії Ігоря: одну з військового квитка, а іншу з бандурою.

улюблені пісні: «Яничари», «Ой у лісі, на полянці стояли повстанці»

Свою першу бандуру Сергій Павліченко змайстрував у 1992-му. Скільки інструментів зробив за життя – точно не відомо. Це були і бандури та кобзи, і торбани та ліри, і гуслі. Колісну ліру Сергія можна почути у фільмі «Довбуш» Олеся Саніна. Також його інструменти купували Пол Маккартні та Гері Мур. Під час повномасштабної війни Сергій Павліченко вирушив на фронт. 5 вересня 2024 року він поліг у бою біля села Журавка на Донеччині. Йому було 55 років.

«Він ніколи не прагнув популярності у сучасному розумінні. Для нього було важливим, щоб його інструменти видавали найкращий звук і щоб на них знову лунали думи та псалми, відновлюючи пам'ять про автентичне кобзарство».

улюблена пісня: «Гей, була в мене коняка» (на вірш із козацькими мотивами українського поета Якова Щоголіва)

10 фактів про культуру кобзарства

Кобзарство виникло у XVI-XVIII столітті і поширилося на всі території, заселені українцями. Кобзарі – це мандрівні співці, що супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі чи лірі.

Кобза, бандура, ліра – народні традиційні інструменти. Бандура була інструментом для незрячих професіоналів, а от на кобзі грали козаки, чумаки, селяни.

До початку 1930-х років бандура була дуже модною і її бажав мати майже кожен. Але потім почалися репресії.

Ті, хто взяли на себе відповідальність відроджувати традиційне кобзарство в Україні, назвалися творчим об’єднанням «Кобзарський цех», адже і в давнину кобзарі об’єднувалися в цехи, або ж – гільдію чи братство. Нині «Кобзарський цех» діє по всій Україні.

Братчик «Кобзарського цеху» режисер Олесь Санін ініціював внесення явища кобзарства до переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. У грудні 2024 року на 19-й сесії міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань нематеріальної культурної спадщини українську кобзарсько-лірницьку традицію визнали спадщиною людства.

Кобзарі і бандуристи мають й інші спільноти. Наприклад, серед тих, хто грає на академічній бандурі, діє «Майстерня вправних бандуристів», «Спілка кобзарів». А «Кобзарський цех» об’єднує тих, хто грає на кобзі чи бандурі традиційній або ж старосвітській.

Традиційне кобзарство передбачає навчання три роки, складання народного іспиту. Треба кобзарювати на вулиці, біля церков, на ярмарках.

На старосвітській бандурі грають в основному арфоподібним способом, коли кожна окрема струна – це окрема нота. А на кобзі  –  лютнеподібним, коли на грифі є лади і на одній струні можна затискати різні ноти – як при грі на гітарі.

Традиційна бандура має близько 20 струн, її вага – орієнтовно 2 кілограми. Кобза ж іще менша від бандури, має 12 струн. А от концертна бандура – більш сучасний інструмент – важить близько 8 кілограмів. Має від 55 до 65 струн, її внутрішня конструкція наближена до конструкції фортепіано.

Нині у лавах ЗСУ воюють і академічні бандуристи, і традиційні кобзарі, і лірники.

Точно невідомо, скільки кобзарів забрала війна. Ми прагнемо розповісти про кожного. Якщо вам відома така історія – напишіть нам: victims.memorial@gmail.com