Сила
ідентичності

Пам'яті творців кобзарської культури, які полягли за Україну

Кобзарство – унікальне явище української культури. Символ нескореності, моралі, волелюбності. Сучасні кобзарі продовжують традиції предків, стаючи хранителями української ідентичності, які передають мудрість попередніх поколінь – наступним.

Виникло кобзарство ще у XVI-XVIII столітті і поширилося на всі території, заселені українцями. Кобзарі – це мандрівні співці, що супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі чи лірі.

«У якийсь момент кобзарі стали своєрідною формою державності, бо певний час переховували, зберігали державу. І тепер ми робимо кобзарство спадщиною ЮНЕСКО, бо воно зникає, його знищують».

Наталія Кривда 

голова Наглядової ради Українського культурного фонду

Упродовж століть кобзарі зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, закликали до згуртованості та боротьби. У 1930-х радянський режим намагався знищити кобзарством.  Сьогодні українські кобзарі віддають життя на фронті у війні з його наступницею – росією…

Меморіал вшановує пам’ять людей, які мріяли розвивати унікальну кобзарську культуру, проте обрали шлях воїна і віддали життя у боротьбі з ворогом.

Це — Данило Мельник. 29-річний бандурист. Мав хист не лише до музики, а й до конструювання. Зумів удосконалити бронетранспортер на фронті. Пройшов бої в Іловайську. Повернувшись до цивільного життя опановував тремор, аби знову грати на улюбленій бандурі. Під час повномасштабної війни знову став на захист України. Віддав життя у боях під Бахмутом.

Під час повномасштабного вторгнення, як і на початку війни у 2014-му, Данило Мельник взяв з собою на війну бандуру, розуміючи її силу і символізм. У «Вовках да Вінчі» він неодноразово грав для побратимів.

улюблена пісня: Добрий вечір тобі, зелена діброво»

Це — Григорій Матяш. Йому було 26. Був вправним ковалем. Пішов у майстри у кобзарський цех. Взявся робити свою першу кобзу, а потім – ліру. Коли почалася російсько-українська війна, добровольцем пішов на фронт. Григорій загинув біля Пісків на Донеччині. Його ліру і кобзу взялися доробляти друзі.

В останню дорогу його проводжала «Хорея Козацька», яку Григорій дуже любив. Поховали воїна у вишиванці, яку пошила кохана. Це мало бути весільне вбрання…

Це – Ігор Суботяк. 47-річний бандурист. Він повернувся з Фінляндії, щоби стати на захист України під час повномасштабної війни. Бандуру мав зі собою на службі, грав побратимам. Мріяв зіграти на окопі після перемоги, а ще – запустити оселедця і музикувати на вулицях рідної країни. Життя Ігоря обірвала російська ракета у Покровську, де він допомагав рятувати людей.

Увесь шлях – від початку сусіднього села, через польову дорогу, до самого цвинтаря – був засипаний квітами. Грав оркестр, під час прощання хор співав пісню «У полі могила з вітром говорила». На гріб повісили прапори і поставили дві фотографії Ігоря: одну з військового квитка, а іншу з бандурою.

улюблені пісні: «Яничари», «Ой у лісі, на полянці стояли повстанці»

10 фактів про культуру кобзарства

Кобзарство виникло у XVI-XVIII столітті і поширилося на всі території, заселені українцями. Кобзарі – це мандрівні співці, що супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі чи лірі.

Кобза, бандура, ліра – народні традиційні інструменти. Бандура була інструментом для незрячих професіоналів, а от на кобзі грали козаки, чумаки, селяни.

До початку 1930-х років бандура була дуже модною і її бажав мати майже кожен. Але потім почалися репресії.

Ті, хто взяли на себе відповідальність відроджувати традиційне кобзарство в Україні, назвалися творчим об’єднанням «Кобзарський цех», адже і в давнину кобзарі об’єднувалися в цехи, або ж – гільдію чи братство. Нині «Кобзарський цех» діє по всій Україні.

Братчик «Кобзарського цеху» режисер Олесь Санін ініціював внесення явища кобзарства до переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, сподіваючись таким чином зберегти традицію старосвітського кобзарства. Спільнота очікує, що в серпні рішення мало б бути затверджене.

Кобзарі і бандуристи мають й інші спільноти. Наприклад, серед тих, хто грає на академічній бандурі, діє «Майстерня вправних бандуристів», «Спілка кобзарів». А «Кобзарський цех» об’єднує тих, хто грає на кобзі чи бандурі традиційній або ж старосвітській.

Традиційне кобзарство передбачає навчання три роки, складання народного іспиту. Треба кобзарювати на вулиці, біля церков, на ярмарках.

На старосвітській бандурі грають в основному арфоподібним способом, коли кожна окрема струна – це окрема нота. А на кобзі  –  лютнеподібним, коли на грифі є лади і на одній струні можна затискати різні ноти – як при грі на гітарі.

Традиційна бандура має близько 20 струн, її вага – орієнтовно 2 кілограми. Кобза ж іще менша від бандури, має 12 струн. А от концертна бандура – більш сучасний інструмент – важить близько 8 кілограмів. Має від 55 до 65 струн, її внутрішня конструкція наближена до конструкції фортепіано.

Нині у лавах ЗСУ воюють і академічні бандуристи, і традиційні кобзарі, і лірники.

Точно невідомо, скільки кобзарів забрала війна. Ми прагнемо розповісти про кожного. Якщо вам відома така історія – напишіть нам: victims.memorial@gmail.com